Кукуся та огірки

Кукуся мріяла про будиночок у горах, про покручені сходи, про багато книжок у власній бібліотеці, про те, щоб увечері в Бедбедика був хороший настрій…

Її думки перервав дзенькіт мобільного. Телефонувала мама. Вона радо повідомила, що передала доці сорок кілограмів домашніх, з городу, огірочків. Мама переконувала, що жодному чоловікові не потрібна жінка, яка не вміє консервувати огірки, варити варення і пекти хліб. У чомусь вона була права – Бедбедик обожнює квашені, мариновані, малосольні й інші огірочки. Але ж Кукуся не вміла пекти, куховарити і консервувати. То невже Бедбедик покине її заради якоїсь Мавпи із кулінарного технікуму?!!!
Кукуся приречено сіла на підлогу. Не дивно, що цієї ночі їй снилися жахіття, в яких її переслідували зелені прутні у жовтих капелюшках. Нарешті розшифрувавши страшний сон, Кукуся з острахом чекала передачі з дому і Бедбедика з роботи.

Визнайти по кутках і антресолях трилітрові бутлі було важкою, проте не такою вже й непосильною задачею. І згодом на кухні стояв рядочок брудних, запилюжених ще радянських бутлів, у які невдовзі мали заселитися огірки. Рівно через 2 години „приїхали” зелені друзі. Не мало, не багато – два ящики. Кукуся пішла шукати ще бутлів

Наближався вечір. На кухні у трьох тазиках мокли огірки. Бутлі успішно вимиті і посушені чекали на поселенців, ключ до консервування, позичений у співробітниці, гордо зайняв почесне місце на холодильнику.

Спочатку у будинку вимкнули воду. Саме в той час, коли Кукуся гарно намилила тіло пахучим гелем для душу. У-у-у-у… Довелося позичити води в огірків, щоб хоч трохи змити липку піну. Через хвильку, зникло світло. Причому, у цілому районі, це побачила досі роздягнена Кукуся, коли вийшла на балкон. Моторошно заскрипіли вхідні двері. Хтось пробував зайти до квартири.

Кукуся довго не думаючи, сховалася у ванні, прикривши двері на защіпку. А через голосну лайку Бедбедика, котрий в темряві перечепився через ящики з–під огірків, вирішила залишитися у своїй схованці ще на трохи.

Його праведного гніву не довелося довго чекати. Після слів „Я виламаю ті чортові двері нафіг якщо ти зараз же не вийдеш звідти!..” Кукуся вже тет-а-тет пояснювала бардак у коридорі (Бедбедик не терпить бардаків!), свій зовнішній вигляд (Шо за безобразіє?!!), і, основне, полчища, чи то пак флот огірків на кухні (Хто їх стільки закриватиме? І хто потім то все їстиме?!).

Увімкнули світло. Кукуся побігла прибирати ящики. Злий, як дідько, Бедбедик, перевдягнувся, і побачивши приречено-залякано-прибито-благальний вигляд Кукусі на кухні, взявся допомагати їй із консервуванням.

Вони пересварилися разів зо п’ять, і стільки ж помирилися, не знайшовши спільної думки щодо етапів, способів і філософії консервування огірків. Не пізно-не рано, а п’ятій ранку епопея з огірками добігала свого логічного завершення. Мокрі від поту, з синяками під очима, злі, голодні і невиспані, Кукуся з Бедбедиком нашвидкуруч прийняли душ, і без сил попадали на ліжко. Прокинутися потрібно було о 8 ранку, тому три години, що залишилися, не можна було гаяти на розмови.

Бедбедик був злий. Не просто злий, а добряче-таки розлючений. В принципі, якби консервування було запланованим десь за тиждень наперед, нічого б поганого в цьому не було. Але ж огірки впали, як сніг на голову!!! Проте Кукуся ніжно пригорнулася до нього, і тихенько шепнула на вушко: „Бачиш, я вмію закривати огірки. Правда ж, ти не підеш до Мавпи із кулінарного?..”

Бедбедик нічого не зрозумів із лепетання напівсонної Кукусі, тому буркнувши „Спи вже...”, повернувся до неї спиною і відразу ж заснув.

Цієї ночі Кукусі снилися жахіття. Навколо неї було багато-багато крові, густої, як мед, вона пахла, як варення. Вранці зателефонувала Бедбедикова мама із „радісною” звісткою – що передала синові пару-двадцять кіло смородини. Бо ж чоловік повинен вміти консервувати огірки, варити варення і пекти хліб, щоб його кохана не пішла до Мавпуна із кулінарного технікуму…
© Варвара Серафим

Повернутись на початок рецепту "Кукуся та огірки"