Трохи про бойківську кухню

Трохи про бойківську кухню
  • Швидкість приготування: не вказано
  • Складність приготування: не вказано
  • Спосіб приготування: не вказано

Шановні кукорамчани. Сьогодні хочу запропонувати вашій увазі невеличкий допис про кулінарні традиції мого рідного краю. Допис створив мій земляк Петро Сов'як, уроженець села Лішня, яке знаходиться за 5 хвилин їзди від мене і саме там я щороку збираю свої найкращі гриби. Мене особливо вразила та думка, яка іде чере увесь допис, яка, зрештою, як не прикро це усвідомлювати, є правдивою: нам настільки сильно за століття привили відчуття власної меншовартості, низькопробності нашої мови, кулінарії, культури, що наші діти тепер уже соромляться наших страв, вважають їх простяцькими, примітивними і недолугими. Вони, мабуть,із великим задоволення підуть на майстер-клас по виготовленню піци, але навряд чи знають, як готується наш опалянок, пошкрібок, вуглянка, підпалок, карачун чи коліда. Мабуть, і назв таких ніколи не чули. Декілька назв страв, які ми усі знаємо: борщ, вареники, галушки, голубці, карасі в сметані, гречаники, сало з часником, паляниця — ось і увесь арсенал їхніх знань про українську кулінарію. Та і наших, мабуть. Ми самі з великим задоволенням вивчаємо, як готувати буябес чи цибулевий суп, але навіть на думку нам не спадає вивчити, як готувати наші галамбець чи голопас. Текст довгий, але хто зацікавлений щось більше дізнатись про традиційні страви бойків — ласкаво прошу! Щоб вас зацікавити б то ось вам декілька цікавинок з тексту: так, бойки варили і квасили каміння. Для цього камені і досі продають у Трускавці на базарі( сама бачила!) А ще ви почуєте такі дивовижні назви, як охлап, лютий сир, бузьків сир та інші! Отже, ось вам текст для озгайомлення.
Бойківщина – дивовижний край, де знаходяться славнозвісні курорти: Трускавець, Моршин, Розлуч та такі міста, як Дрогобич, Борислав, Долина (Івано-Франківська обл.), Міжгір’я (Старий Самбір, Турка, Сколе). А ось попробувати старовинні страви бойківської кухні не кожному вдається. Тим часом Бойківщина – край предивних куховарських традицій та великих можливостей на майбутнє. У них відчувається подих праслов’янської давнини. На них наклали відбиток природа, клімат, передгірська та гірська не дуже родюча земля, тому мешканці (бойки) змушені були виходити з тих умов і сюрпризів, які їм подарувала земля. На їхні страви та наїдки також вплинули розвинуте скотарство, вівчарство. Не забуваймо, що бойко був вправним мисливцем, тому на його столі були наїдки з дикої птиці, дичини, медвежатини, зайчатини та навіть м’ясо з вепра. Тому край, місцева кухня славляться вуджениною. Перед Різдвом у кожній хаті різали свиню, тому кожен ґазда у м’ясних виробах проявляв свою винахідливість і, безперечно, використовував вміння, передані по чоловічій лінії упродовж віків. Ковбаси, м’ясо солили, смажили, будили в димарі з використанням таких порід дерев, як вишня, груша, яблуня, бук, які давали приємний запах. При деяких хатах стояли примітивні вуджарки, в яких будили м’ясні вироби. Бойки для страв як прянощі використовували цибулю, часник, насіння кропу, кмину, влітку – любисток, листя кульбаби, лободу, петрушку, пастернак, бібковий листок (лавр). Хліб випікали з кмином, маком, чорнюшкою, його використовували зі сметаною та сиром. Серед бойків не було випещених страв, вони були доступні та дуже прості. Якби деякі з них зараз відродити, вони могли би стати вишуканими стравами для новоспеченого панства та туристів. Позаяк це край суцільних лісів, то бойки ще й неперевершені спеціалісти грибних юшок, мачанок, смаженини, начинок і т.ін. Навіть місцеві назви їстівних грибів засвідчують, що вони їм відомі мало що не від часів сотворіння світу: губи, сморжі, каліки, гливи, бузьків сир, козарі, печериці, підпеньки та гіркані, які солили цілими бочками.

ВУДЖЕНИНА:
Окремих слів заслуговує місцева вудженина, щоправда, бойко завжди каже – «будженина». М’ясо тут будять споконвіку, застосовуючи багатий вибір деревини, ялівець, граб, ліщину та навіть ягоди ялівця. Будженина та ковбаса із дика (дикого кабана) до 1939р. були не рідкістю у м’ясних ятках Дрогобича. Зараз при згадці про страви з нього треба хіба що облизатися. Чого лише вартували рубці (з коров’ячого вим’я), товканець, фляки, добиче м’ясо (волове). Старовинний та архаїчний триб життя бойківського села сприяв виробленню та збереженню прекрасних смакових якостей будженини. Якраз батьком славнозвісної дрогобицької ковбаси, лісової, різних хлібців, зайців, сальцисонів став м’ясник родом із Монастиря-Лішнянського, що біля Дрогобича, Олекса Захаряк, який якраз вміло використав народні набутки. Ще один умілець Володимир Калічак – виходець зі с.Снятинка – в курортному Трускавці до 1939р. мав власну м’ясарню і кілька м’ясних яток. До асортименту його виробів входили ковбаси: Снятинська, Сільська, Дуже Смачна, селянське сало та інші. Їхні рецепти були запозичені з рідного села. Це вам не «стейк» чи «салямі». Деякі види будженини будилися кілька днів, притому змінювалися породи дерев. А якими були кишки, кров’янки, сальцесони, кутені, ядерниці (різновид кишки) і, безперечно, бойківське сало, яке могло зберігатися роками, причому змінювалися смакові властивості і запах!

БОЙКІВСЬКА ВИПІЧКА:
Хлібобулочні вироби, хоч не виділялися вишуканістю, але були дуже різноманітні та смачні. Це не тільки хліб «разовий», «питльований», «житній», а різні завиванці, закрутелики, тістечка, книші, калачі, пироги, баби, медівники, сирники, перепічки, ощипки, маківники, лакітки, пампухи, пампушки (з начинкою і без них), горошки, розторгачі, поторганики, книдлі. Випікали наші предки ще й опалянок, пошкрібок, вуглянку, паляницю, підпавку, осух, смук, бези, святовечірні: коліду, карачун.

БОЙКІВСЬКІ НАПОЇ:
На Бойківщині з давніх-давен у пошанівку були пиво, пійло, солод, житній мед, медуха. Тут також були свої умільці, в яких виходило найкраще. Мало хто знає, що Дрогобич славився навіть зеленим пивом. Був час, коли мало не кожен селянин, міщанин умів варити пиво для себе. Із міцніших напоїв були різні настоянки, вишняки, сливовиця і славнозвісна палянка. Хоча сусіди-угорці запатентували її як свій національний, насправді вона є справжнім бойківським винаходом, і навіть сама назва вказує на слов’янське походження від слова «палити». До прохолоджуючих напоїв належали борщ, капустяний розсіл, кисіль, жур, поливка, квас, хамула.
БОЙКИ НАВІТЬ ВАРИЛИ КАМІННЯ!
А ще бойки варили каміння, тому мешканці низин із них підсміховувалися, що бідність їх довела до таких злиднів. Так, вони насправді варили каміння, та не просте, а кремінь. Аж тепер наука доводить, що кременева вода дуже лікувальна. Виходить, що бойко про це знав давно. Невже це його тисячолітня спостережливість чи відгомін якоїсь прадавньої цивілізації, який вцілів тільки у бойків?! До слова, хочеться навести ще один факт. Мій батько Володимир Сов’як, мешканець с.Лішня, як звично, квасив щороку капусту. Для того використовувалася дубова бочка висотою як зріст людини. До капусти на тертці він натирав багато моркви, тертих яблук, додавав кмину, дрібнопосіченого листя хрону, інколи вкладав кілька шарів цілих яблук. Та найважливіше – завжди всередину бочки ще клав велику каменюку. Коли якось я запитав його, для чого він так робить, він пояснив: «Так робив мій дід, прадід і так робили від початку світу». Камінь переходив від покоління в покоління, допоки він став непотрібним. Потім моя цікавість підтвердилася, що все ж таки цим каменем був кремінь.
РІДКІ СТРАВИ БОЙКІВ:
Серед бойків-горян буяло велике різноманіття рідких страв. Зараз ми їх лише перерахуємо: бурачинка, відварюваний, пісний, марцьовий, пшоняний та вівсяний борщі, чир, замішка, затирка, кіселиця, галамбець, розтиранка, стиранка, росолянка, охлап, мучанка, голопас, шух, лемішка, колотнюха, тертий чир, колочена морква, капусняк, ощипки, щипані галушки та всеможливі юшки. Усі ці страви в нових умовах з покращеними інгредієнтами можуть ожити і принести багато користі.
ГУСТІ СТРАВИ БОЙКІВ:
Ця ділянка харчування горян майже не є досліджена. Старі рецепти ніхто не збирає, молоді просто ними соромляться, і вони зникають. Лише нагадаємо їх: бульбальки, Івани, макогони, бундз, бульбинка, стуні, терчінки, пеленички, колочений горох, смажена гурда, бульбляники, тертюхи, нудлі, шур-гур, мішанина, кльоцки, дриглі, пизи, шупеня, яєчня та знаменитий гуляш, який вже згодом став національною стравою угорців, назва якого походить від слова «гуляти». Спочатку це була ритуальна страва гірських пастухів, які на зиму поверталися з полонин. Відзначивши свято св.Петра, Св.Духа, наївшись гуляшу, вони танцювали коломийки «аркан» навколо пастушої буди чи колиби. До трохи густих страв належали каші: ягли, логаза, кулеша, колотнюха, затерка, мамалига, про яку говорили: «мама-лига, тато-лига, і я лига, бо я люблю мамалига». А ще в наших гірських селах із кукурудзяної муки варили такан чи тукан, назва якого походить від слова «тук» — солонина із дикого вепра, яку якраз додавали до страви. Також варили бануш, назва походить від слова банувати-тужити, що вона таки добра, на смак запам’ятовується на довго. В с.Лішня малим дітям давали «скиту». До потовчених суниць чи ягід додавали цукру, розмішували з молоком. Коли рідину «скило», тобто вона трохи прикисла і згусла «скита», вона вважалася готовою. Чим не сучасний йогурт! А про свою власну скиту ми забули. Святовечірні ритуальні страви: кутя, узвар, шарпанина, семенуха, душинина та багато інших. Позаяк горяни були ще й добрі скотоводи, то славилися різними сирами: саламаха, скажений сир, бринза, гомульки, згливілий сир, мандрик, вурда та лютий сир. А хто з вас пробував коластру заварену на цукрі? До густих, як і рідких страв, використовували: запражку, засмажку, підбивку, сировицю, лободицю та сахар (назва не має нічого спільного з цукром). У такій невеличкій статті навіть перерахувати всі наїдки бойків-горян неможливо.
Петро СОВ’ЯК

Джерело: spadok.org.ua/boykivschyna/trochy-pro-boykivsku-kuchniu
© СПАДЩИНА ПРЕДКІВ

Повернутись на початок рецепту "Трохи про бойківську кухню"

Коментарі (19)
RSS згорнути / розгорнути
 

 
+
0
Оскільки наш адмін запропонував нам дати свої ідеї проведення наступного конкурсу, можливо, вам, кукорамівці, було б цікаво трішки «поритися» в матеріалах і віднайти цікаві автентичні страви української кухні своїх регіонів. Цікаві, оригінальні, призабуті, а не такі, які усім відомі і які нам дозволили колись знати: не звичайні голубці-вареники-борщ-налисники-гречаники-сало-паляниці-паска, а щось цікавіше? А, можливо, і голубці-вареники-борщ-паляниці-налисники-гречаники, але якісь особливі, цікаві чи автентичні, як ось борщ на вишневому соці чи голубці в буряковому листі, чи вареники з маком і квасолею, чи кропив'яні налисники з сиром і розтертими пелюстками троянди? Як ви дивитесь на таку тему конкурсу?
avatar

Medunya

+
0
Лесю! Цікава розповідь і страви які колоритні! Я за такий конкурс, от тільки думаю треба дати час на підготовку, щоб знайти/пригадати рецепти. Інтернет, доречі, видає в основному більше західної/галицької кухні. Я вже декілька днів пробую відшукати щось з давньої кухні Подніпров'я і все марно. Видає здебільшого лише загальні статті і то не завжди коректно написані. Правда, знайшла ось таку книжку

але її ані прочитати не можна (не має в електронному виді), ані замовити.
avatar

Koenigin

+
0
Погоджуюсь, що інтернет видає більше галицької(західноукраїнської) кухні, бо тут ще люди з усіх сил борсаються від того забуття нашого давнього, українського, багато людей своїми силами хоч якось старається занотувати ті давні знання, викладає їх в інтернет, по своїх сайтах, по загальних сайтах і форумах, словом, де може, там і викладає, щоб воно хоч якось збереглося, бо носіїв тих знань стає усе менше і менше кожного року…
avatar

Medunya

+
0
клас! Це стосується нашого регіону. Спробую знайти у бібліотеці і оцифрувати трохи рецептів
avatar

Dzyga

+
0
Настю, було б чудово, якби вдалося знайти цю книжку.
avatar

Koenigin

+
0
Лесю, дякую за цікаву розповідь про традиції твого краю. Деякі назви страв, такі як " борщ, мама — лига, медовуха, галушки", мені знайомі ще з дитинства. Є й такі, що тільки назви використовують у ваших регіонах. Але, це саме ті страви, якими повині частувати туристів у ресторанах на вашій землі. Я теж проти " салату Цезарь" і іншим подібним стравам. Але я не прти і піцерій. Хочеш їсти у Трускавці піцу, іди в піцерію. Але на курортах має бути традиційна кухня, яка «представляє» ( пробачте за не зовсім вдале слово на укр. мові) саме цей край, ці традиції. Пробачайте, якщо знов повернусь до порівняння з Італією. Чомусь у ресторані на півдні країни можеш навіть і не надіятись, що тобі запропонують страву з північного регіону, це смішно. Піца, це страва національна, тому є майже у всих ресторанах країни. Щоб не писати багато, думаю моя думка зрозуміла. Хочеться подорожуючи по Україні, також смакувати кухню цих земель, а не гамбургер у ресторані української кухні. Ідею проведення наступного конкурсу підтримую!
avatar

NONNAPINA

+
0
Ну так я про це мову і веду давно. Що в Італії можна навіть не надіятись, що тобі запропонують щось інше, ніж притаманне цьому регіону Італії. А проте, що тобі запропонують українські голубці, борщ чи деруни — ну це взагалі з області фантастики. Італійці гордяться своїми стравами, а решту страв для них — лише для легенького ознайомлення. А у нас спокійно пропонують в кафе піцу, пасту, брускети без задньої думки, що італійцю запропонувати в Італії в кафе своєму відвідувачеві українське навіть в голову б не прийшло… Для італійця це був би, мабуть, найбільший сором.Це усе тому, що нам постійно і методично століттями прищеплювали меншовартість. Ми встидаємося своїх страв. Запропонувати яєшню в кафе відвідувачу — фу, село! А назвіть цю яєшню ШАКШУКА — о-о-о! Як круто! Як смачно! Як модно! Це ж(прищеплення нам нашої меншовартості)роблять і зараз. Я писала, як методично на мастершеф принижують українську кулінарію. Навіть в одному з останніх випусків таке від Ектора:«Що, вибудете готувати? крученики? Фу, це так примітивно! Навіть не думайте, за таке відразу виганяють. Приготуйте… суп-пюре!!! Ось це буде круто.» Порівняти крученики і суп-пюре і ще й сказати, що примітивний суп-пюре з трох овочів і вершків — це так складно, куди там тим крученикам! Ось де жах, і ми усі ведемося на це, тому і відкриваємо у себе піцерії замість чогось українського і купуємо піцу замість чогось українського. Українське продавати, рекламувати, поширювати і купувати якось… примітивно, не круто.Я розумію, що в Італіїї століттями ніхто не принижував італійців за мову італійську, за звичаї італійські, за страви італійські. Не депортував ніхто найкращих італійців цілими сім'ями у дикий сибір в теплушках-скотовозах без права повернення, не викидав їх у дикому полі і вижив лише той, хто вижив. Не розстрілював без суду і слідства лише за те, що писав вірші українською чи грав на кобзі, чи носив вишиванку(нагадаю про підступний розстріл усіх кобзарів у Харкові в 1934 році після скликання їх на «з'їзд народних співців» — 334 сліпих кобзарі були розстріляні відразу після так званого з'їзду. Це цвіт української нації. А після того, як у Харкові студенти(800 людей) в якомусь там році вимагали, щоб вини могли здавати екзамени українською мовою, декількох із них розстріляли, решту посадили на десятиліття у мордовські табори(репресували усіх 800 без винятку), більше ніхто там в університеті і не заїкнувся, що хоче вчитись українською. Тому і пропоную нам, українцям, хоч трішки повикладати на Кукорамі цікавих рецептів справді української кулінарії для усіх нас, попрацювати над матеріалами, поритись в рецептах, докласти певних зусиль для вивчення страв свого рідного народу… Якщо не ми — то хто? Німці за нас це не зроблять, ні австрійці, ні французи, ні поляки. У них є свій народ і свої національні страви, якими вони тішаться понад усе на світі, поширюють їх і рекламують. Якось так. Може тоді і кафе у нас буде більше відкриватись з українськими стравами, якщо ми самі теж будемо рекламувати саме свої страви, а не чужі. Ну хоч трошки, хоч деколи, хоч раз через десять… хоч один раз ось тепер… Але побачимо, чи усе настільки погано і чи хоч хтось відгукнеться з таким бажанням…
avatar

Medunya

+
0
Я за!!! Згодна!
avatar

NONNAPINA

+
+1
Яка захоплива розповідь, дуже багато цікавих страв та нових для мене назв . Дійсно, ми маємо пишатися, що ми українці. Адже наші дівчата та кухня найкращі . Тему підтримую.
avatar

oksanochka86

+
0
Так, якщо не ми самі будемо пишатися усім своїм, рідним, то інші тим більше не будуть, адже навіщо воно ім особливо потрібне? вони пишаються найбільше своїм, і це абсолютно зрозуміло, що кожен пишається чимось своїм, а не чужим
avatar

Medunya

+
0
чудова розповідь і, як на мене, чудова ідея конкурсу! тут і справді попрацювати доведеться, аби вишукати автентичні рецепти
avatar

Dzyga

+
0
Я вважаю, що насамперед потрібно поспілкуватись з пожилими людьми. Вони точно пам*ятають страви і назви.
avatar

NONNAPINA

+
0
сьогодні з татом вступили у кулінарно-словесну перепалку, бо він не вірив і аж вдався в етимологію і поліз в словник, аби довести, що «уха»=«рибна юшка»… Маю колегу із села Красносілля на Кіровоградщині. От розказувала, що у них готують рибну юшку — риба, картопелька, цибулька, морква вода — і уху. я здивувалась, бо думала, що «уха» то та ж юшка, але слово з російської запозичене. А от і ні! конкретно в їх селі «уха» — це рідка страва з рибою, салом розтертим з часником і пшоном!
avatar

Dzyga

+
0
І в нас у Кременчуці варять так уху, це була " коронна страва" мого тата
avatar

NONNAPINA

+
0
Так, тут просто взяти першу-ліпшу справу, як от борщ чи деруни, голубці чи гречаники, не вийде. Потрібно буде трішки зусиль прикласти, трішки глибше дізнатись про своє багате народне кулінарне надбання. Найкраще про автентичні рецепти розпитати у своїх мам чи бабусь, або можна відповідну нашу дорадянську кулінарну літературу проштудіювати. Зараз інтернет дає величезний доступ до усього — лише зусиль докласти
avatar

Medunya

+
0
Сьогодні раптово натрапила на ваш сайт, побачила пляцок «Небесні ласощі». Зацікавилася. Як зайшла сюди — вже котру годину не можу вибратися. Це не сайт — це БОМБА (в хорошому розумінні). Які ви молодці!!!
А тема про кулінарні традиції рідного краю «заболіла» відразу. Ми дійсно нічого не знаємо і, на жаль, вже немає у кого і запитати. Рецепти і традиції втрачені. Тож залюбки слідкуватиму за таким конкурсом. При нагоді, можливо, щось додам і від свого поліського краю.
avatar

NataliaBakhur

+
0
Скільки я постійно чую: як приїхала до бабці, там в дитинстві і таке їла, і ще таке. Смачнюче!!! Але мама нічого того уже не готує, за бабусею рецептів не записала, а запитати уже часто і нема в кого. Перерваний зв'язок, який досить важко відновити, але ще можливо… з радістю дізналася б автентичні рецептиполіського краю
avatar

Medunya

+
0
Хто хоче підібрати собі для конкурсу цікаві українські страви — ось вам посилання на книгу з. Клиновецької «страви і напитки на Україні» — там і присканці, і макорженики і запечені сирні паски. Біля тисячі рецептів…
cookbook.yablonsky.com.ua/2007/06/blog-post_8861.html
avatar

Medunya

+
0
Ще даю посилання на «практичну кухню» Ольги Франко — там, правда, матеріал з книги до " баранини", а далі не виставлено: praktychna-kuchnya.blogspot.de/p/blog-page_27.html
avatar

Medunya