Галицька кухня, як мамина колискова - найрідніша

Галицька кухня, як мамина колискова - найрідніша
  • Швидкість приготування: не вказано
  • Складність приготування: не вказано
  • Спосіб приготування: не вказано

Мандруючи просторами інтернету, натрапила на чудовий сайт «Клуб галицької кухні» і серед інших гарних дописів натрапила на статтю Богдана Волошина про таку рідну йому, мені та і усім галичанам — галицьку кухню. Не знаю як іншим, але автор наче описав усі мої почуття і думки щодо галицьких господинь і їхнього ставлення до своєї кухнні. Усе так, щира правда. Прочитайте і ви,- вам має точно сподобатись. Ось і сам текст:

Людоньки, а ви знаєте, для чого народжується галицька дитина? Не гнівайтеся, але скажу правдиву крамолу – не конче для боротьби за волю України. Чи, навіть, за порятунок української нації. З життєвого досвіду переконаний – галицька дитина приходить на світ, щоб спробувати мамин сирник і все життя за ним сумувати! Бо, направду, кулінарне мистецтво серед галицького люду завше цінувалось не менше, ніж уміння заробити копійку чи файно співати.

Кажуть, що життя надто коротке, щоб фарширувати гриби. Це, направду, не про галицьких господинь! Бо кожна з них, готуючи, обов’язково думає про те, що зараз до хати може прийти несподіваний гість, а ще гірше – примхлива колежанка – і критично відгукнеться щодо банальності її обідньої страви. А це вже для ґонорової галичанки справжня халепа. Бо галичанка може чогось не знати, не прочитати якоїсь книжки, не побачити нового фільму, але файно готувати вона повинна «по замовчуванню» – від бабці-прабаці і від самого народження! Інакше – це ганьба роду і тавро, з яким дівка практично не має шансів вийти заміж. Принаймні на рідних теренах. Звідціля ці всі пишноти – торти «П’яна вишня», хрусти, перекладанці, маківники, пляцки-ябчаники, медівники і завиванці.

Тішить, що ця традиція не вмирає і нині. І нині на свята і в будні в офісах ІТ-компаній та держадміністраціях у Львові чаюють із домашнім солодким. Бо галичанці якось встидно почастувати колежанок і колег, перепрошую, піцою чи, вибачте за прикре слово, хот-догом… Жодна порядна галичанка не подасть гостеві до столу магазинні пельмені, чи макарони із майонезом і кетчупом…

Властиво переконаність у фатальній необхідності уміти добре готувати сприяла тому, що галицькі господині завше востро тримали вухо на кухонні новації, але зазвичай мило адаптовували їх до наших галицьких традицій. Через це німецькі, польські, мадярські, жидівські і австрійські страви так мило прижились у Львові і околицях, стали рідними і своїми.

Галицька кухня особлива ще й тому, що процес насичення їжею в Галичині за я кимсь дивним галицьким законом, перетворився у родинне свято, кавування у медитацію, а чаркування – у милу зустріч давніх друзів, яким є що сказати один одному. І згадати…

О, ці спогади! Я ніколи не забуду недільні ранки у нас вдома, коли ще малим ловив несамовиті запахи, що линули з кухні. Із приймача транслювалась відправа з Ватикану, тато з дзядзьом брались за газети, а на кухні якось урочисто, неквапом і не метушливо порались бабця із мамою. Бабця великими ґудзуватими руками місила тісто на пироги. Саме пироги, а не вареники! Такі величенькі, «на два укуси». На плиті тушкувалась капуста для капустяних пирогів, варилась картопля для пирогів із сиром, а в роті ставало млосно від очікування учти…

Недільний обід в галичан завжди був особливим. Уся сім’я обов’язково збиралась за одним столом, що не завжди траплялось протягом тижня. Усе робилось якось значимо і неквапом, родина наче заряджалась енергією один від одного.

Стіл застелявся скатертиною, заставлявся наїдками – пирогами щонайменше двох ґатунків, що смаковито парували, поливаною мискою із мачанкою (присмажену на маслі цибульку притушковували разом зі сметаною) бабця ще любила спекти гречаний, або капустяний пиріг, що чудово смакував зі сметаною. Мама теж не сиділа склавши руки — любила спекти запіканку із рисом і яблуками, що пахли корицею. Або яблучний пляцок.

На першу страву готувався капусняк, або борщ. По учті всі смакували узваром… Супроводом трапези служив концерт на замовлення із старенького «колгоспника» і незмінна пісня «Черемшина» – найліпший шлягер доівасюкового періоду на Галичині.

У неділю галицькі господині обов’язково пекли щось особливе – хрусти із солодкого тіста, посипані цукровою пудрою, пиріжки із начинкою зі сливового або рожевого варення, консервованих по-домашньому вишень. Це на випадок, якщо до господи неждано застукає гість. А таких не бракувало! І приходили вони зазвичай не з порожніми руками. Попри звичну пляшку оковитої гості обов’язково приносили із собою домашній сирник, чи шарлотку. Так господині природно і невимушено змагалися у кулінарному мистецтві. При цьому розмова точилась приблизно така:

– Та йой, пані Дарцю, спробуйте, я за новим переписом спекла пляцка. То мені нарадила Софійка, моя сусідка. Така файна кобіта, руки золоті має! А пляцки які пече! Пальчики оближеш! А заміж чомусь не годна вийти. Ви спробуйте той пляцок. Він не дуже мені вдався – щось мені братрура (духовка) зле пече. Але не глевке – спробуйте!

Кожна галицька господиня ніколи не похвались страву, чи пляцок, що вона спекла. Радше навпаки – нарікатиме, що їй чогось забракло, щоб все вийшло досконало. І хоч її шедевру нічого не бракує, вона кривитиметься і зазиратиме в очі іншим – чи сподобалось її частування? І лиш коли на лицях навколишніх з’являться блаженний вираз обличчя, вона дозволить собі маленьку кокетливу усмішку і пообіцяє:

– Нічо, іншого разу у мене вийде ліпше!

Та чи не найбільше талант галицьких господинь розкривається під час підготовки до весілля. Чого там тільки не вариться, пряжеться. Смажиться і печеться на весільну забаву! Про це можна не одну книжку написати. І це будуть лиш самі рецепти страв…

Кажуть, що комунізм, то коли кожна радянська людина матиме знайомого м’ясника. Того не знаю, при комунізмі не жив і, певно, вже не житиму, але всім відомо, що в Галичині кожен ґазда, і тим більше господиня знає – щоб страва вдалася, продукти мають бути найсвіжіші і доброго ґатунку. Через те і за совєтів, і, навіть, нині галичанки купують молоко і сметану «в тої чистенької баби з Дорошева, що завше найжирніше молоко має», або м’ясо «в пана Романа, яким за свинями сам їздить, а не перепродує польське».

Нині, на щастя, у супермаркетах можна купити і всілякі заморські приправи, і заморожене тісто, і різноманітне м’ясо, але консервативні галичани й сьогодні переконані, що глобалізація в харчах не на користь нашій кухні і йдуть на базар до знайомих. Бо таки є різниця як смакує шинка свинки, що бігала сільським моріжком і те ж м’ясо нещасної скотини, що виросла на хімічних комбікормах десь в Польщі чи Голландії.

Крім того похід на базар – це задоволення від спілкування, свіжі новини від небайдужих тобі людей. А ще це несподівано приємний процес об’єднання за символічним столом усіх – селян, що виростили файні продукти, господинь, що приготували страви за старими бабиними переписами та великі наші родини, яким все це смакуватиме. А ще, напевне – увесь цей величезний, пістрявий і веселий галицький світ, який і з звиклого харчування спромігся витворити традицію, якою захоплюються, тішаться і яку шанують.

Направду, людоньки, галицькі діти народжуються щасливими. Бо вони раніше чи пізніше пізнають смак маминого сирника, якого її навчила пекти бабця. Най-солодшого і найріднішого у світі. Як мамина колискова…
БОГДАН ВОЛОШИН

Повернутись на початок рецепту "Галицька кухня, як мамина колискова - найрідніша"

Коментарі (11)

RSS згорнути / розгорнути
 

 
+
0
Йой! Ну просто не можу… Не можу стриматися…
Ну, то трохи скажу про себе.
Сам з ХерсонаМати з Миколаївської області, а тато з Алтайського краю. То от так вони і зустрілися в Одесі). Якщо копнути глибше, то там і польська, і єврейська й інша репресована/депортована національність, а загалом як не дивно, по батькові, депортовані з Польші).
Проте, коли я 15 років назад у мене був вибір ВУЗу, я обрав чомусь Львівський, бо (як поступав то з мамою гуляли Львовом) той смак сирника й кави, який я спробував у день здачі екзаменів, хоча поступив і в Київ і в інші заклади… Я обрав Львів.
І, не прогадав, бо власне живучі у гуртожитку у центрі Львова (повезло), студентами — ми завжди ходили на ринок (я вже не пам'ятаю як він називається) та там закуплялися и робили собі такі фестивалі, що й годі
Власне там я вже й навчився готувати)
Тому Галицька кухня — для мене, це щось таке особливо-ностальгічно… Короче одні спогадиПриємні
Проте, додам, що потім щодо спілкування, я відшліфував свої навички на Одеському Привозі
avatar

Scratch

+
0
по батькові, депортовані з Польші
то при операції «Вісла»?, коли депортували українців з їх етнічних територій?
я обрав чомусь Львівський
, бо це гени підказали, куди має тягнути душу і серце нащадка депортованого з цієї території, а ще смачний сирник, ради якого і народжується кожна галицька дитина
ми завжди ходили на ринок (я вже не пам'ятаю як він називається)
То був або Галицький базар — через дорогу від пам'ятника Данилу Галицькому, або Краківський — трохи далі за готелем «Львів»
avatar

Medunya

+
0
ну, якщо загалом, то по матері, дідуся Євсея та пра-пра-пра'-бабусю (чомусь спогади в сім'ї залишилися про пра'дідуся що шив і був євреєм) то їх взагалі обміняли у польського шляхтича на 19 породистих собак…
а по батьку, точно ніхто не знає, проте всі опинилися у Алтайському краї. з спогадів лишилося лише те що хтось з пра-дідусів (може замовчували бо ніколи особливо не спілкувалися з родичами з россії) «виграв» собі волю пофарбувавши без якої-небудь підстраховки сторожеву вишку у лагері. Це мені покійний батько розповідав.
А ринок, згадав, точно Краківський, там завжди було і дешевше і вибір кращий.
Ну а щодо іншого, ну, може бути, проте і морепродукти люблю (по мамі ж постійно біля річки-моря жили), та й по батькові.
Тож у мене мікс
А те що з дитинства на диво всім видавав патріотичні завади (вчив українську, герб наш мені завжди подобався і був до вподоби) — це було і є
avatar

Scratch

+
0
Я це до того що загалом «крові» у мені намішано добрячеАле, у Херсоні, ще коли давно студентом-ліціантами з гарними друзями ми ходили з прапорами або у вишиванках це було дивнувато
Тому може це й вірно все про сирник й таке інше)
avatar

Scratch

+
0
прекрасний текст! галицька кухня вона дійсно з родзинкою. пам«ятаю як екскурсовод на Личаківському кладовищі розповідала, що дружина Івана Франка, яка була родом з Великої України, не була сприйнята суспільством у Львові, бо не вміла пекти пляцків))) Пізніше за неї звісно реабілітувалась невістка Ольга Франко, яка стала знаною кулінаркою. До речі, саме „Клуб галицької кухні“ зараз готує до друку її книгу і адаптує багато рецептів до реалій сучасності. В радянський час книга не перевидавалась, бо була антисовєцькою (виявлялось, що галичани їли таке, що багатьом мешканцям мешканцям інших областей і снитись не могло).
моя родина по татові була переселена з Лемківщини під час операції Вісла. з дитинства я знала, купу всього особливого, чого на Кіровоградщині і не їли, але з сирником і феноменом пляцків познайомилась вже у Львові)) і теж певно через сирник вирішила, що мушу навчатись там))
avatar

Dzyga

+
0
моя родина по татові була переселена з Лемківщини під час операції Вісла.
— це як і мою маму з усією родиною теж депортували — прийшли у село і дали на збори усім українським родинам 2 години. Забрали усе — будинок, землю, господарство, майно. Виселили після залякувань, вбивств та терору та депортували усі міцні українські села, де українських родин було понад 80 відсотків. А де було менше — розселили насильно по усій Польщі по 2-3 сім'ї на село в найдальші польські села, щоб не змогли підтримувати між собою зв'язки.
„Клуб галицької кухні“ зараз готує до друку її книгу і адаптує багато рецептів до реалій сучасності. В радянський час книга не перевидавалась, бо була антисовєцькою
До речі, саме тримаю в руках книгу Ольга Франко «Практична кухня» 1990 р випуску видавництва «Каменяр» Львів. Купила її ще під час навчання в університеті у Львові. Це текстологічна обробка(осучаснена) книги Ольги Франко «1 українська загальнопрактична кухня», видана в 1929 році. Так що «Клуб галицької кухні „не буде тут першопроходцем, але книга ця варта того, що її видавали не раз.
і теж певно через сирник вирішила, що мушу навчатись там))
— це усе галицькі гени спрацьовують. Вони працюють незалежно від нас і підказують на підсвідомому рівні, де нам буде наймиліше і для чого народжена галицька дитина
avatar

Medunya

+
+1
У мене також бабцю по татовій ліній поляки переселили з Лемківщини під час «Вісли». І вони ( поляки ) у Польщі дуже неоднозначно реагують, коли я згадую про це: одні перескакують одразу на іншу тему, а деякі навпаки говорять " тут ми з вами дуже не красиво вчинили " і навіть вибачення можуть попросити.
І, до речі, практично всі поляки вважають Львів польським і думають ( при цьому жодного разу не бувши у Львові та в Україні взагалі ), що мінімум половина населення Львова в побуті розмовляє польською мовою, що вона тут на рівних правах з українською. І дуже сильно мої однокурсники дивувались, коли я, корінна львів'янка, кажу їм, що я за все своє життя тільки 1 раз в маршрутці приблизно рік тому чула польську мову ( мама з донечкою розмовляли ) і все, більш ніде ( крім польського консульства, звичайно ) я польської не чула. В них аж очі на лоба лізуть після цих моїх слів )
avatar

Mignon

+
+1
одні перескакують одразу на іншу тему, а деякі навпаки говорять " тут ми з вами дуже не красиво вчинили " і навіть вибачення можуть попросити.
Так, хоч поляки вчинили це під впливом свого комуністичного керівництва країни, та куратором та ідейним наставником цього всього була Москва. Саме їй потрібно було розсіяти на дрібні шматочки згуртовані та об'єднані міцні українські села незалежно де б вони були, відібрати у них усе майно, щоб найближчі 10-20 років вони думали лише про одне — як вижити. Польща набагато раніше від нас зрозуміла страшну сутність комуністів і давно провела декомунізацію, засудила їхні варварські вчинки, очистилась. Ми проводимо це остаточно лише в наші дні, а в одній сусідній країні і в даний час умудряються відкривати пам'ятники Сталіну і прославляти чекістів, яки знищили мільйони і мільйони мирних людей.
avatar

Medunya

+
+1
Неймовірно!!! Лесю, зачиталась..Як все цікавенько та правдиво. Ще в пам*яті ваші цікаві розповіді до флешмобу «бабусиних смаколиків», а тут нова така ностальгічна знахідка. Дякую!
avatar

Ester

+
+1
Так, автор так гарно висловивися «галицька кухня, як мамина колискова — найрідніша». У кожного з нас може бути своя кухня, яку ми пам'ятаеємо зі свого дитинства. І де б людину не занесла доля, у які дальні сторони, в інші культури та чужі краї, найрідніша буде та кухня, яка всоталася з дитинства у відчуття кожного — вона «як мамина колискова», щось особливе і фантастично казкове, яке не забудеться до кінця життя.
avatar

Medunya

+
0
Дуже щиро та влучненько! Смак дитинства несе в самі закуточково-приємні та потаємні місцини серця.
avatar

Ester