До речі, покажу на конкретному прикладі, як відбувається, коли країна та її жителі по-справжньому зацікавлені зробити якусь страву своєю регіональною, своєю родзинкою, яка відрізнятиме її від інших регіонів країни, навіть якщо вона(ця страва) їм не належить, але хочеться дуже чимось гордитися… Беремо стародавню лемківську страву — фучки (це оладки з квашеної капусти). Страва чисто лемківська, тобто, наша, українська. Після 2 світової війни поляки провели жахливу акцію «Вісла» з примусового переселення усіх українців із їхніх земель, (які їм належали там з діда-прадіда) до України. З Підкарпатської області Польщі було насильно депортовано абсолютно усіх лемків та бойків з метою, щоб Польща належала одним полякам як мононації. Пішли лемки і бойки, пішла з ними і їхня культура, одяг, пісні, страви. І що ви б собі думали? Через 50 років, коли кожен регіон Польщі почав вишуковувати свої особливі регіональні страви, притаманні лише їм, поляки Прикарпатської області раптом пригадали, що у них тут колись були лемки (яких вони насильно вигнали звідси), а у лемків були оладки з квашеної капусти фучки. Отже, раз тут хтось готував колись фучки (і зовсім не важливо, що це були не поляки, а вигнані українці), значить фучки будуть тепер їхньою польською регіональною стравою. І вони це собі зареєстрували як їхня регіональна страва. Так і назвали — фучки лемківські. Рецептіами цих фучків завалений увесь інтернетпростір Польщі: www.google.com.ua/search?q=fuczki&source=lnms&tbm=isch&sa=X&ved=0ahUKEwiY-dvHqfzeAhVBl4sKHZgLAUQQ_AUIDigB&cshid=1543588306642002&biw=1847&bih=881 Тепер дивимося на нас: лемки — невід'ємна частина нашої української родини. Вони живуть серед нас. Хтось з вас часто готував фучки чи, принаймі, чув про них? Нам же набагато цікавіше захоплюватись чимось таким, що є у когось іншого, а не у нас. От у цьому проблема, що чуже нам набагато цікавіше, ніж своє.
Це називають ті, хто не розуміється і розуміти не дуже хоче Адже так як і кіш, і тарт, і галету можна назвати просто пирогом для тих, хто не дуже розбирається в цих нюансах. Але для знаючих кажеш «тарт» і відразу зрозуміло, що це не «галета», хоча теж пиріг пирогом
Шитимині — аналог пляцків. Але для того, щоб про шитимині знали в Україні та поза її межами, носіям цих знань слід активніше пропагувати ці знання усім: не лінуватися, а виставляти рецепти, фото процесу і красиві фінальні фото виробів у різних кулінарних інтнрнет- групах, сайтах. Працювати над випуском книг з шитиминями, відкривати спеціалізовані кав'ярні з різноманітними шитиминями, організовувати майстер- класи по їх приготуванню. Адже ті, хто про них ніколи не чув, найчастіше сприйматимуть нову інформацію про українську страву м'яко кажучи, з прохолодою. Популяризація у нас будь- яких маловідомих загалу українських страв — важка робота, часто безкоштовна, яка базується на голому етузіазмі кулінарів-волонтерів.
Галушки і ми тут знаємо чудово. Це смачна класика Українська кухня дуже різноманітна. Було б бажання у українців щиро її собі відкривати в усіх кольорах і відтінках, то ціни б нам не було. Ми б тоді побачили, наскільки вона багатюща і веселкова
на 100 г цукрової пудри десь чайна ложка лимонного соку і далі регулюєте ці два компоненти таким чином, щоб глазур була середньої консистенції — ще лилась, але залишала на виробі відчутний слід, не стікала повністю.
До речі, точно із цього тіста, якщо немає взимку ніякої «живої» начинки, у нас усі дуже активно готують національну українську страву — палюшки. Їх можна готувати як з чисто картопляного тіста, так і з такого картопляно-сирного і вони є по популярності серед господинь величезними конкурентами навіть вареникам, бо готуються значно швидше і простіше . Із таким картопляно-сирним тістом вони виходять цікавішими і ніжнішими. Формують вироби розміром і формою як мізинець пальця (звідки і назва пішла). Заправляють смаженою цибулею, шкварками, розтопленим вершковим маслом. А якщо наступного для їх ще й підсмажити… Стикнулася на українських кулінарних форумах з тим, що про такі палюшки в центральній і східній Україні господині зовсім не знають і дивуються навіть назві, не те що страві. А вона ж наша національна страва. Це справжня смакота!
Їх, до речі, можна теж красиво згори оформити після випікання, загорнути у святковий пакунок і нести у подарунок. Або накраяти шматочками, запакувати у порційні пакуночки разом з іншими видами печива і теж подарунки солодкі сформувати
Так! І Різдвяні, і новорічні, і Святого Миколая у нас зовсім скоро — тоді теж ароматних солодких Миколайчиків дітям дарують. Можна цю ідею якось теж використати
Medunya