До речі, у росіян Святвечір називають Сочєльнік і назва ця пішла від того,, що кутю називають ще одним словом " сочіво". А саме слово сочіво пішло не тому, що воно сочиться медом чи цукровим сиропом, а тому що за старовинним рецептом( записаним ще в 12 столітті якимось ієромонахом якогось там монастиря, до складу куті входили три частини розвареної пшениці і одна частина розвареної сочевиці. Усе це сполучалось з медом і виходило ось таке «сочево», а час, коли його їдять — сочельник. У росіян немає слова " сочевиця" ( бо у них — чечевиця) і їм важко пояснити, як у них виникла назва свята і страви " сочельник і сочиво", коли це наші українські слова, а не їхні. Точно так само, як вони собі запатентували «нашу казку „колобок“ як російську народну казку, хоч слова » коло" у них не існує і казку «Курочка Ряба» запатентували як російську народну казку, хоч у них слова " ряба" не існує, а є «рябая»
Клас! Вафельні торти з різними кремами — андрути- смачна фішка Галичини ось уже протягом сторіччя. За легендою, це була відповідь кулінарів-львів'ян на знаменитий віденський вафельний торт торт Пішінгер, запатентований у 1880 роц у Відніі. Яких тільки прошарків і кремів не придумали галичани, щоб зробити андрути особливими і красивими на зрізі.Їх і досі усі дуже активно готують на усі можливі свята і просто так до чаю. І при тому, що на столі купа усяких солодких смаколиків, андрути зникають зі столу найшвидше.Із сирним прошарком я ще андрути не готувала ніколи
Чудова пісна та проста страва. Моя мама мені часто розповідала. що раніше, у її дитинстві, сочевиця була у великій пошані і її часто готували у простих родинах, бо це дуже доступно та поживно. А потім чомусь поступово призабули і був час, коли вона шукала сочевицю у магазинах. а її зовсім ніде не було
korica