Ну так я про це мову і веду давно. Що в Італії можна навіть не надіятись, що тобі запропонують щось інше, ніж притаманне цьому регіону Італії. А проте, що тобі запропонують українські голубці, борщ чи деруни — ну це взагалі з області фантастики. Італійці гордяться своїми стравами, а решту страв для них — лише для легенького ознайомлення. А у нас спокійно пропонують в кафе піцу, пасту, брускети без задньої думки, що італійцю запропонувати в Італії в кафе своєму відвідувачеві українське навіть в голову б не прийшло… Для італійця це був би, мабуть, найбільший сором.Це усе тому, що нам постійно і методично століттями прищеплювали меншовартість. Ми встидаємося своїх страв. Запропонувати яєшню в кафе відвідувачу — фу, село! А назвіть цю яєшню ШАКШУКА — о-о-о! Як круто! Як смачно! Як модно! Це ж(прищеплення нам нашої меншовартості)роблять і зараз. Я писала, як методично на мастершеф принижують українську кулінарію. Навіть в одному з останніх випусків таке від Ектора:«Що, вибудете готувати? крученики? Фу, це так примітивно! Навіть не думайте, за таке відразу виганяють. Приготуйте… суп-пюре!!! Ось це буде круто.» Порівняти крученики і суп-пюре і ще й сказати, що примітивний суп-пюре з трох овочів і вершків — це так складно, куди там тим крученикам! Ось де жах, і ми усі ведемося на це, тому і відкриваємо у себе піцерії замість чогось українського і купуємо піцу замість чогось українського. Українське продавати, рекламувати, поширювати і купувати якось… примітивно, не круто.Я розумію, що в Італіїї століттями ніхто не принижував італійців за мову італійську, за звичаї італійські, за страви італійські. Не депортував ніхто найкращих італійців цілими сім'ями у дикий сибір в теплушках-скотовозах без права повернення, не викидав їх у дикому полі і вижив лише той, хто вижив. Не розстрілював без суду і слідства лише за те, що писав вірші українською чи грав на кобзі, чи носив вишиванку(нагадаю про підступний розстріл усіх кобзарів у Харкові в 1934 році після скликання їх на «з'їзд народних співців» — 334 сліпих кобзарі були розстріляні відразу після так званого з'їзду. Це цвіт української нації. А після того, як у Харкові студенти(800 людей) в якомусь там році вимагали, щоб вини могли здавати екзамени українською мовою, декількох із них розстріляли, решту посадили на десятиліття у мордовські табори(репресували усіх 800 без винятку), більше ніхто там в університеті і не заїкнувся, що хоче вчитись українською. Тому і пропоную нам, українцям, хоч трішки повикладати на Кукорамі цікавих рецептів справді української кулінарії для усіх нас, попрацювати над матеріалами, поритись в рецептах, докласти певних зусиль для вивчення страв свого рідного народу… Якщо не ми — то хто? Німці за нас це не зроблять, ні австрійці, ні французи, ні поляки. У них є свій народ і свої національні страви, якими вони тішаться понад усе на світі, поширюють їх і рекламують. Якось так. Може тоді і кафе у нас буде більше відкриватись з українськими стравами, якщо ми самі теж будемо рекламувати саме свої страви, а не чужі. Ну хоч трошки, хоч деколи, хоч раз через десять… хоч один раз ось тепер… Але побачимо, чи усе настільки погано і чи хоч хтось відгукнеться з таким бажанням…
Яка захоплива розповідь, дуже багато цікавих страв та нових для мене назв . Дійсно, ми маємо пишатися, що ми українці. Адже наші дівчата та кухня найкращі . Тему підтримую.
Лесю, дякую за цікаву розповідь про традиції твого краю. Деякі назви страв, такі як " борщ, мама — лига, медовуха, галушки", мені знайомі ще з дитинства. Є й такі, що тільки назви використовують у ваших регіонах. Але, це саме ті страви, якими повині частувати туристів у ресторанах на вашій землі. Я теж проти " салату Цезарь" і іншим подібним стравам. Але я не прти і піцерій. Хочеш їсти у Трускавці піцу, іди в піцерію. Але на курортах має бути традиційна кухня, яка «представляє» ( пробачте за не зовсім вдале слово на укр. мові) саме цей край, ці традиції. Пробачайте, якщо знов повернусь до порівняння з Італією. Чомусь у ресторані на півдні країни можеш навіть і не надіятись, що тобі запропонують страву з північного регіону, це смішно. Піца, це страва національна, тому є майже у всих ресторанах країни. Щоб не писати багато, думаю моя думка зрозуміла. Хочеться подорожуючи по Україні, також смакувати кухню цих земель, а не гамбургер у ресторані української кухні. Ідею проведення наступного конкурсу підтримую!
Оскільки наш адмін запропонував нам дати свої ідеї проведення наступного конкурсу, можливо, вам, кукорамівці, було б цікаво трішки «поритися» в матеріалах і віднайти цікаві автентичні страви української кухні своїх регіонів. Цікаві, оригінальні, призабуті, а не такі, які усім відомі і які нам дозволили колись знати: не звичайні голубці-вареники-борщ-налисники-гречаники-сало-паляниці-паска, а щось цікавіше? А, можливо, і голубці-вареники-борщ-паляниці-налисники-гречаники, але якісь особливі, цікаві чи автентичні, як ось борщ на вишневому соці чи голубці в буряковому листі, чи вареники з маком і квасолею, чи кропив'яні налисники з сиром і розтертими пелюстками троянди? Як ви дивитесь на таку тему конкурсу?
я пекла його нещодавно. масла мені трохи не вистачало — було трохи більше від 200 грамів. і розпушувача для тіста трохи забракло. гарбуза додала не всього, бо здавалося, що між ним і яблуками тісто просто загубиться — ніби як забагато було гарбуза і яблук. але після отримання результату побачила, що можна було би і всьо всипати.
дить з"їв у школі весь шматок, котрий я йому з собою дала. хоча зазвичай не доїдає свою шкільну їжу. і всім нам взагалі дуже сподобався.
дякую вам, Лесю, за рецепта!
NONNAPINA